Подати правду в міру м’яко, дбайливо, але і досить при цьому серйозно — це мистецтво. Про цей важливий момент сьогодні розповість онкопсихолог TomoClinic Антон Покалюхін. Інформація буде корисна лікарям, які бажають тактовно обговорити питання хвороби з пацієнтом.
Чому говорити про діагноз так важко?
Це викликає інтенсивні емоції у всіх учасників бесіди, а пройти повз цього питання просто не можна: практично кожен пацієнт бажає знати про своє здоров’я все і має на це повне право.
Як вести діалог про діагноз максимально ефективно?
Перш за все, онкологічний діагноз повідомляє тільки онколог. На жаль, багато пацієнтів в Україні можуть не здогадуватися про свій діагноз або причини лікування в онкоцентрі. Про ці важливі деталі може повідомити сімейний лікар.
Медики часто застосовують протоколи лікарської комунікації (SPIKES, GUIDE та інші), які засновані на декількох важливих принципах:
- Розмова про діагноз вимагає підготовки, тому що може мати іншу структуру, наповнення та тривалість в порівнянні зі звичайною консультацією. Приділіть такому діалогу достатньо часу (виберіть кінець робочого дня), приготуйте місце для спілкування без сторонніх, покличте на зустріч пацієнта з близькою людиною.
Приготуйте всю необхідну медичну документацію і налаштуйтеся на розмову морально. Після повідомлення про діагноз у будь-якого пацієнта можуть виникнути емоції, і це потребуватиме певних зусиль з боку лікаря. Створіть неформальні умови для спілкування: сядьте поруч з пацієнтом, а не за робочим столом, і обов’язково дивіться йому в очі.
2. Ключова думка: важлива не сама інформація, а її подача. І дійсно: разом з новиною про свій діагноз пацієнт бажає отримати підтримку і адекватне сприйняття сказаного лікарем. Тому обирайте форму діалогу, а не монологу. Починайте здалеку: що пацієнт уже знає про свій стан, захворювання і як це сприймає? Так ви зможете зрозуміти ступінь обізнаності людини щодо здоров’я. Проясніть страхи і переживання, виявте можливі міфи та очікування пацієнта.
Застосуйте наступні формулювання: «Поділіться, що ви вже знаєте про своє захворювання, щоб зрозуміти, чи збігаються наші з вами знання про це», «Найчастіше пацієнти розуміють причину таких симптомів, а як це розумієте ви?», «Як ви вважаєте, що з вами відбувається, а потім свою думку висловлю я». Уважно вислухайте пацієнта і не перебивайте.
- Наступний момент — рішення пацієнта про те, чи бажає він знати правду і нюанси свого захворювання. Приховувати інформацію про діагноз від пацієнта не можна згідно з законодавством, моральними, етичними і психологічними нормами. Хоча є і такі пацієнти, які бажають знати лише загальні дані про свій діагноз або не знати його взагалі. Перед озвучуванням діагнозу уточніть, що хоче знати пацієнт і що для нього важливо.
Можна задати навідні запитання: «Більшість пацієнтів хочуть знати все про своє захворювання, а як щодо вас?», «Вам хочеться знати загальну інформацію про свій стан здоров’я або деталі також важливі?» Уточніть, що саме важливо для кожного конкретного пацієнта: хтось цікавиться сучасними методиками лікування, а хтось переживає, чи зможе відвідувати уроки йоги далі. Запитайте: «Який саме аспект інформації вас цікавить найбільше?» Намагайтеся завжди уточнювати вектор інтересу у пацієнта. Хтось задасть максимально широке запитання «Розкажіть мені про діагноз», але лікар повинен конкретизувати: чи цікаві причини захворювання, варіанти лікування, перспективи виживання або спосіб життя. Це допоможе визначити, яку інформацію важливо повідомити пацієнтові тут і зараз.
- Доносіть прямі, чіткі та короткі повідомлення до пацієнта. Підготуйте його до подачі інформації про діагноз: «Мені шкода, але я маю повідомити вам непросту інформацію…» або «На жаль, у мене не дуже хороші новини». Зробіть коротку паузу і повідомте основне повідомлення. Не натякайте і не вигадуйте нових зайвих слів. Будьте прямі, але додайте голосу співчуття і м’якості. Після повідомлення інформації про діагноз зробіть велику паузу і оцініть реакцію пацієнта.
5. Зосередьтеся на емпатії і відкладіть документи в сторону. Проаналізуйте невербальну поведінку пацієнта в цей момент, але не заспокоюйте. Якщо емоції проявляються яскраво, переходити до подальшого діалогу рано. Проявіть співчуття за допомогою деяких технік:
— Проговоріть емоцію, яку спостерігаєте: «Я бачу, ви шоковані», «Розумію, ви в розпачі».
— Нормалізуйте цю емоцію: «Будь-який, почувши подібне, розплакався б», «Це нормально відчувати зараз такі емоції».
— Проявіть підтримку: «Я б так хотів повідомити вам більш приємні новини», «Я розумію, що це не те, що вам хотілося б від мене почути».
— Запропонуйте допомогу: «Я можу зробити щось, щоб підтримати вас зараз?»
Це може підштовхнути пацієнта до бажання дізнатися про діагноз більше інформації, а ви перейдете до наступного етапу діалогу. Іноді емоції можуть бути тривалими та інтенсивними, тому обговорення подальших деталей раціональніше перенести на потім (від 15 хвилин до 1-2 днів).
Лікар також не повинен знецінювати почуття пацієнта фразами «Візьміть себе в руки», «Все буде добре», «Заспокойтеся, годі». Не примушуйте себе продовжувати розмову, дайте емоціям пацієнта час.
- Якщо пацієнт готовий до сприйняття додаткової інформації, обговоріть план лікування. Збережіть баланс між правдивістю і турботою, не давайте необґрунтованих надій і обіцянок, не залякуйте, а говоріть про реальні перспективи. Розгляньте ситуацію з усіх боків і дайте зрозуміти, що пацієнт може розраховувати на вашу підтримку під час лікування. Не читайте лекції, а максимально конкретизуйте питання пацієнта, щоб дати важливу інформацію.
Як бачите, повідомити діагноз — це просто, але в той же час це одне з найважчих завдань в клінічній практиці. Сподіваємося, ці рекомендації допоможуть вести діалог про це більш структуровано, зміцнюючи відносини з пацієнтами і направляючи їх увагу на лікування. Застосовуючи напрацювання психології, ви зможете підвищити свій професіоналізм як лікар.