Рак молочної залози: симптоми, діагностика та сучасне лікування
Рак молочної залози — це хронічне злоякісне захворювання, що виникає внаслідок неконтрольованого ділення клітин, які формують протоки (протокова, або дуктальна карцинома) чи дольки (долькова, або лобулярна карцинома) молочної залози. Згідно звіту МОЗ щодо онкоепідеміологічної ситуації в Україні за 2025 рік, злоякісні новоутворення молочної залози посідають третє місце (20,3%) в загальній структурі захворюваності, та стоять на другому місці (21,2%) від усіх вперше виявлених у 2025 році злоякісних новоутворень серед жінок. ВООЗ інформує, що в 2022 році у світі було діагностовано 2,3 мільйона жінок з раком молочної залози та 670 000 смертей.
Неможливо встановити точну причину виникнення раку. Однак є ряд факторів, що асоційовані із підвищеним ризиком розвитку раку молочної залози. Сюди входить жіноча стать, спадковість (сімейний анамнез або виявлені генетичні мутації), збільшення віку (постменопауза), шкідливі звички (ожиріння, алкоголь, паління) тощо..
Варто зауважити, що не тільки жіноча стать є фактором ризику: 0,5-1% випадків раку молочної залози виявляється у чоловіків.
Зазвичай пацієнти звертаються до лікаря зі скаргами на появу ущільнення чи грудочки у молочній залозі, локальної болючості залози, кров’янисті виділення із соска або його втягнення, асиметрію молочних залоз, зміни шкіри залози (симптом “лимонної кірки”, почервоніння, поява виразки). Однак часто пухлину в грудях можна виявити випадково, на плановій скринінгові мамографії.
Обов’язковими дослідженнями для встановлення діагнозу та визначення подальшої тактики лікування раку молочної залози є:
- фізикальне обстеження (огляд та пальпація залоз лікарем);
- мамографія;
- ультразвукове дослідження (УЗД) молочних залоз та регіонарних лімфатичних вузлів;
- трепан-біопсія пухлини та/або підозрілих лімфатичних вузлів, та подальше імуногістохімічне (ІГХ) дослідження біопсійного матеріалу.
У деяких випадках лікар може скерувати пацієнта на додаткові обстеження у вигляді магнітно-резонансної томографії молочних залоз (МРТ), комп’ютерної томографії (КТ), остеосцинтиграфії (радіоізотопне сканування кісток) тощо. Визначення рівня онкомаркерів, зокрема онкомаркеру молочної залози СА 15-3, не є обов’язковим для встановлення діагнозу — переважно онкологи призначають цей аналіз для відслідковування динаміки лікування.
При встановленні діагнозу раку молочної залози обов’язковим є стадіювання процесу (стадія 0‑IV). Його визначають відповідно до розміру пухлини, ураження лімфатичних вузлів та його поширення за межі молочної залози і лімфатичних вузлів на інші частини тіла відповідно до системи TNM (T – tumoui (пухлина), N – nodes (вузли), M – metastases (метастази).
0 стадія раку ще називається неінвазивним раком молочної залози (in situ), або передраком. При 0 стадії злоякісні клітини знаходяться у протоках (DCIS) або дольках (LCIS) молочної залози, і не поширюються на здорову тканину.
Інвазивний рак (І-ІV стадії) означає, що пухлинні клітини поширились за межі проток чи дольок молочної залози;
- Рак, що обмежений лише тканинами молочної залози, називається раннім раком молочної залози (І-ІІА стадії);
- Рак, що поширився за межі молочної залози на регіонарні лімфатичні вузли, називається місцевопоширеним раком молочної залози (ІІВ-ІІІ стадії);
- Рак, що значно поширився за межі молочної залози та регіонарних лімфатичних вузлів, та розповсюдився на інші органи (наприклад, кістки, печінка, легені тощо) називається метастатичним і свідчить про IV стадію захворювання.
Біологічний підтип пухлини визначається на гістологічному матеріалі методом імуногістохімії (ІГХ). Для цього досліджують наявність на пухлині рецепторів до естрогену (ER), прогестерону (PR), рецептора HER-2/neu, та індексу проліферації (ділення) пухлин Ki-67.
Важливо наголосити, що для коректної оцінки типу пухлину необхідно знати не лише наявність гормональних рецепторів, а й їх відсотковий рівень. На основі вищенаведених даних переважно виділяють наступні підтипи раку молочної залози:
- Люмінальний А — високий рівень гормональних рецепторів (ER, PR), негативний HER2/neu статус та низький рівень Ki-67;
- Люмінальний В — позитивний (не обов’язково високий) рівень гормональних рецепторів (ER, PR) в поєднанні з відсутністю HER2/neu гіперекспресії та високим рівнем Ki-67; або ж одночасно позитивний рівень гормональних рецепторів (ER, PR) та наявні гіперекспресія HER2/neu);
- Нелюмінальний HER2-позитивний — коли гормональні рецептори (ER, PR) є негативними, але наявна надмірна експресія HER2/neu;
- Тричі-негативний — коли гормональні рецептори (ER, PR) та HER2/neu є негативними.
Також при формуванні патогістологічного висновку лікар вказує з яких клітин утворилась пухлина (протокова чи та часточкова карцинома) та зазначає ступінь злоякісності (G) пухлини. Він має значення від одного до трьох і відображає агресивність клітин пухлини; що вище ступінь злоякісності, то агресивнішою є пухлина.
Лікувальна тактика при раку молочної залози вибирається індивідуально для кожного пацієнта. Вона залежить від надзвичайно великої кількості факторів, однак основними є стадія захворювання та біологічний підтип пухлини. Застосовують комбінацію з таких видів лікування, як хірургічне втручання, променева терапія, хіміотерапія, імунотерапія, ендокринна терапія і таргетна терапія.
Лікування 0 стадії важливе для того, щоб не дати злоякісним клітинам розповсюдитись та перетворитись в інвазивну карциному. При ранньому та місцевопоширеному раку молочної залози (І-ІІІ стадіЇ) всі дії лікарів спрямовані на максимальне видалення пухлини з організму та введення пацієнта у ремісію. Метастатичне захворювання (IV стадія) невиліковне, але лікарі намагаються збільшити тривалість життя пацієнта з раком та зберегти його якість.
Хірургічне втручання
Існує два основні види операцій при раку молочної залози — це органозберігаюча операція, при якій хірургічна бригада видаляє пухлину, але намагається зберегти якомога більшу частину молочної залози; або ж мастектомія, при якій видаляють всю молочну залозу.
Якщо за результатами візуалізаційних досліджень пахвові лімфатичні вузли виглядають неураженими пухлиною, хірурги застосовують методику біопсії сторожового лімфатичного вузла — визначають перші лімфовузли на шляху відтоку лімфи від пухлини, та беруть з них біопсію. Якщо за результатами біопсії рак не виявлений, інші лімфатичні вузли не видаляють, але якщо рак виявлений у цьому лімфатичному вузлі, може знадобитися видалення більшої кількості вузлів (так звана пахвова лімфодисекція). Пацієнтам, яким проводять мастектомію, зазвичай пропонують негайну (одномоментну) або відстрочену (через певний час) реконструкцію молочної залози, однак для цього косметичного втручання також є ряд протипоказань.
Променева терапія
Променева терапія — це вид лікування, в якому використовується іонізуюче випромінювання, що пошкоджує ДНК ракових клітин, викликаючи їх загибель. Променева терапія на молочну залозу зазвичай проводиться з метою профілактики рецидиву захворювання після основного етапу лікування раннього та місцевопоширеного раку молочної залози. Пацієнтам з IV стадією захворювання для стримування пухлини (локальний контроль) та зменшення вираженості симптомів, зокрема болю чи набряку, проводять опромінення метастатичних вогнищ; іноді з цією ж метою при метастатичному захворюванні можуть опромінювати і саму молочну залозу.
Хіміотерапія
Хіміотерапія знищує ракові клітини і використовується переважно для лікування тричі-негативних, HER2-позитивних і люмінальних В типів раку молочної залози. Хіміотерапевтичні препарати впливають на майже всі клітини організму, а не лише на пухлину, тому викликають широкий спектр побічних реакцій, інтенсивність яких варіюється та контролюється лікарем шляхом призначення симптоматичної терапії.
Хіміотерапію можуть пропонувати перед оперативним втручанням (неоад’ювантна терапія) або після операції (ад’ювантна терапія) у випадку І-ІІІ стадій раку молочної залози, або призначатимуть як основний та постійний вид лікування при IV стадії. Зазвичай препарати вводять протягом кількох годин кожні 1–3 тижні у вигляді внутрішньовенних інфузій. Деяким пацієнтам також може бути запропонована додаткова таблетована хіміотерапія після завершення стандартної внутрішньовенної хіміотерапії.
Ендокринна терапія
Ендокринна терапія спрямована на зменшення впливу естрогену при ER-позитивному раку молочної залози. Це найважливіший тип системного лікування ER-позитивних пухлин, які також називають гормонозалежними пухлинами. Існує ряд доступних видів ендокринної терапії, при яких ліки приймають перорально або вводять шляхом ін’єкцій:
- Селективні модулятори рецепторів естрогену (SERM) блокують ER на клітинах молочної залози, щоб запобігти приєднанню естрогену до рецепторів. Тамоксифен є різновидом SERM;
- Селективні інгібітори рецепторів естрогену (SERD), такі як фулвестрант, діють аналогічно SERM, але також зменшують кількість ER;
- Пригнічення функції яєчників аналогами
гонадотропін-рилізинг-гормону (Гозерелін) або хірургічним шляхом можуть пропонувати жінкам у пре- та перименопаузі, щоб зменшити надходження естрогену з яєчників до пухлини; - Інгібітори ароматази зменшують вироблення естрогену в тканинах і органах (крім яєчників!), і тому ефективні у жінок в природній чи штучній постменопаузі. Анастрозол, летрозол та екземестан є інгібіторами ароматази.
Таргетна терапія
Таргетна терапія — це препарати, що діють вибірково на специфічні сигнальні шляхи в ракових клітинах, які стимулюють їх зростання. У лікуванні раку молочної залози використовується ряд видів таргетної терапії:
- Анти-HER2 препарати діють на рецептор HER2, блокуючи передачу сигналів і зменшуючи проліферацію клітин при HER2-позитивному раку молочної залози. Трастузумаб,, пертузумаб, трастузумаб емтансин (T-DM1) тощо — все це анти-HER2 препарати;
- Інгібітори циклінзалежних кіназ 4/6 (CDK4/6) зменшують клітинну проліферацію в пухлинах. Палбоцикліб, рибоцикліб і абемацикліб є інгібіторами CDK4/6, які використовують для лікування раку молочної залози;
- Інгібітори мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR), такі як еверолімус, зменшують ріст і проліферацію клітин пухлини, стимульованих передачею сигналів mTOR;
- Інгібітори полі-АДФ-рибози-полімерази (PARP) заважають раковим клітинам фіксувати пошкоджену ДНК, що може привести до загибелі ракових клітин. Найвідомішим представником цієї групи препаратів є Олапариб;
- Інгібітори фактора росту ендотелію судин (VEGF), такі як бевацизумаб, не дозволяють пухлинам стимулювати ріст кровоносних судин усередині пухлини, позбавляючи їх кисню та поживних речовин, необхідних для продовження зростання.
Інші види лікування
Пацієнтів з метастазами в кістках додатково лікують такими препаратами, як бісфосфонати або Деносумаб, що модифікують кісткову тканину, у поєднанні з добавками кальцію та вітаміну D. Ці препарати зміцнюють кістки, зменшуючи біль у кістках і ризик переломів. Бісфосфонати також використовують в ад’ювантному лікуванні раннього та місцевопоширеного раку молочної залози, оскільки вони можуть знизити ризик рецидиву.
Після завершення основного етапу лікування при І-ІІІ стадіях раку молочної залози лікар призначатиме профілактичний прийом препаратів та регулярні обстеження протягом усього життя. Вони включають аналізи крові, мамографію, ультразвукове дослідження тощо. Також регулярні лікарські огляди нададуть змогу скоригувати віддалені побічні явища проведеного лікування.
Джерела:
- Міністерство охорони здоров’я України: Офіційний веб-сайт. moz.gov.ua;
- Woild Health Oiganization. https://www.who.int/;
- ESMO. (2018). “Bieast cancei: Guide foi Patients.” https://www.esmo.oig/foi-patients/patient-guides/bieast-cancei;
- NCCN. NCCN Guidelines foi Patients. Invasive Bieast Cancei, 2025; Metastatic Bieast Cancei, 2025; https://www.nccn.oig/patientiesouices/patient-iesouices/guidelines-fo i-patients
