Лікування тунельного синдрому: іммобілізація, протибольова терапія, операція

Змінити звичний локомоторной стереотип і спосіб життя

Тунельні синдроми часто є результатом не тільки монотонної діяльності, а й порушення ергономіки (неправильна поза, незручне становище кінцівки під час роботи). Розроблено спеціальні вправи і рекомендації щодо оптимальної організації робочого місця. Для купірування болю і запобігання рецидиву використовуються ортези та лангети, що мають принцип шинування.

Навчання спеціальним вправам і лікувальна фізкультура є важливим компонентом лікування тунельних нейропатій на заключному етапі терапії.

Протибольова терапія

Фізичний вплив (холод, тепло)

При легких випадках зменшення болю можуть допомогти компреси з льодом, іноді «гарячі» компреси. До лікаря зазвичай звертаються, коли ці або інші «домашні» методи не допомагають.

Протизапальна терапія

Традиційно при тунельних синдромах використовуються препарати з більш вираженим протибольовим і протизапальним ефектом (диклофенак, ібупрофен). Слід пам’ятати, що при тривалому застосуванні препаратів цієї групи виникає ризик шлунково-кишкових і серцево-судинних ускладнень. У зв’язку з цим при помірному або сильному болю доцільно використовувати комбінацію невисоких доз опіоїдного анальгетика трамадолу (37,5 мг) і самого безпечного анальгетика/антипиретика парацетамолу (325 мг). Завдяки такому поєднанню досягається багаторазове посилення загальної знеболюючої дії при меншому ризику розвитку побічних ефектів.

Вплив на нейропатичний компонент болю

Нерідко при тунельних синдромах застосування анальгетиків і нестероїдних протизапальних засобів є неефективним (якраз в цих випадках пацієнти і звертаються до лікаря). Це може бути обумовлено тим, що в формуванні болю домінуючу роль грає не ноціцептивний, а нейропатичний механізм. Коли біль є результатом нейропатичних змін, необхідно призначення препаратів рекомендованих для лікування нейропатичного болю: антиконвульсантів (прегабалін, габапентин), антидепресантів (венлафаксин, дулоксетин). Вибір того чи іншого препарату повинен бути зроблений з урахуванням клінічних проявів та індивідуальних особливостей пацієнта (можливість розвитку побічних ефектів). Важливо проінформувати пацієнта, при нейропатичному болю препарати на відміну від «класичних знеболюючих» починають діяти не відразу, ефект настає через кілька днів або навіть тижнів після початку прийому препарату.

Ін’єкції анестетика + гормонів

Досить ефективний і прийнятний для більшості видів тунельних нейропатій методом лікування є блокада з введенням анастетика (лідокаїну і аналогів) та гормону (гідрокортизону) в область утиску. У спеціальних інструкціях описані техніки і дози препаратів для різних тунельних синдромів [Жулев Н.М., 2005]. До цієї процедури зазвичай вдаються, якщо виявляються неефективними інші заходи (холодові компреси, застосування анальгетиків, нестероїдних протизапальних засобів), але в деяких випадках, якщо пацієнт звертається на більш розгорнутій стадії захворювання і відчуває сильний біль, доцільно відразу запропонувати такому пацієнту цю маніпуляцію.

Інші методи знеболювання

В даний час є повідомлення про високу ефективність ін’єкційного введення мелоксикаму з гідрокортизоном в область тунелю.

Ефективним способом зменшення болю і запалення є електрофорез, фонофорез з димексидом і іншими анастетиками. Їх можна проводити в умовах амбулаторії.

Симптоматичне лікування

При тунельних синдромах також застосовуються протинабрякові препарати, антиоксиданти, міорелаксанти, препарати, що поліпшують трофіку і функціонування нерва.

Хірургічне втручання

До хірургічного лікування зазвичай вдаються, коли вичерпані інші можливості надання допомоги пацієнту. У той же час за певними показниками доцільно відразу запропонувати пацієнтові хірургічне втручання. Хірургічне втручання зазвичай полягає в звільненні нерва від здавлення, «реконструкції тунелю».

За статистикою, ефективність хірургічного та консервативного лікування достовірно не відрізняється через рік (після початку лікування або операції). Тому після успішної хірургічної операції важливо пам’ятати про інші заходи, яких необхідно дотримуватися для досягнення повного одужання (профілактики рецидивів): зміна локомоторних стереотипів, застосування пристосувань, що захищають від навантаження (ортези, шини, бандажі), виконання спеціальних вправ [Atroshi I., 2006 ].