Рак і правильне діагностування больового синдрому
Для діагностики больового синдрому у онкологічних пацієнтів з етичних міркувань прийнято застосовувати тільки неінвазивні методи.
На початку необхідно вивчити анамнез болю (давність, інтенсивність, локалізація, тип, чинники, які посилюють або зменшують біль; час виникнення болю протягом дня, чи застосовувалися раніше анальгетики та їх дози і ефективність). Надалі проводиться клінічний огляд пацієнта з метою оцінки характеру і поширеності онкологічного процесу; вивчається фізичний, неврологічний і психічний статус пацієнта. Необхідно ознайомитися з даними клініко-лабораторних методів дослідження (клінічний і біохімічний аналіз крові, аналіз сечі), що важливо для вибору найбільш безпечних для даного пацієнта комплексу анальгетиків і ад’ювантних засобів (АТ, ЧСС, ЕКГ, УЗД, рентгенографія та ін.).
Оцінку інтенсивності хронічного больового синдрому проводять за допомогою шкали вербальних (словесних) оцінок (ШВО), візуально аналогової шкали (ВАШ), больових опитувальників (McGill Pain Questionaire і ін.). Найбільш простою і зручною для клінічного застосування є 5-бальна ШВО, яка заповнюється лікарем зі слів пацієнта:
0 балів – болю немає,
1 бал – слабкий біль,
2 бали – біль помірний,
3 бали – біль сильний,
4 бали – нестерпний, найсильніший біль.
Нерідко застосовують візуально-аналогову шкалу (ВАШ) інтенсивності болю від 0 до 100%, яку пропонують пацієнту, і він сам зазначає на ній ступінь своїх больових відчуттів.
Ці шкали дозволяють кількісно оцінити динаміку хронічного больового синдрому в процесі лікування.
Оцінка якості життя онкологічного пацієнта може бути досить об’єктивно проведена за 5-ти бальною шкалою фізичної активності:
1 бал – нормальна фізична активність,
2 бали – незначно знижена, хворий здатний самостійно відвідувати лікаря,
3 бали – помірно знижена (постільний режим менш 50% денного часу),
4 бали – значно знижена (постільний режим більше 50% денного часу),
5 балів – мінімальна (повний постільний режим).
Для оцінки загального стану онкологічного хворого застосовується шкала оцінки якості життя по Карнофскі, де динаміку ступеня активності пацієнта вимірюють у відсотках:
| А: Нормальна активність і працездатність. Ніякої спеціальної допомоги не потрібно. | 100% Норма. Ніяких скарг. Ніяких ознак хвороби. |
| 90% Нормальна активність, незначні ознаки і симптоми хвороби. | |
| 80% Нормальна активність, деякі ознаки і симптоми хвороби. | |
| В: Пацієнт непрацездатний, але може жити вдома і обслуговувати себе сам, деяка допомога потрібна. | 70% Хворий обслуговує себе, але не може здійснювати нормальну активність. |
| 60% Хворий обслуговує себе в більшості випадків. Іноді потрібна допомога. | |
| 50% Необхідна значна і часто медична допомога. | |
| С: Пацієнт не може обслуговувати себе. Потрібна стаціонарна допомога. Хвороба може швидко прогресувати. | 40% Інвалідність. Потрібна спеціальна допомога і підтримка. |
| 30% Важка інвалідність. Госпіталізація показана, хоча загрози життю немає. | |
| 20% Госпіталізація і активна підтримуюча терапія необхідні. | |
| 10% Фатальні процеси швидко прогресують. | |
| 0% Смерть |
Для більш детальної оцінки застосовується цілий комплекс критеріїв, рекомендований Міжнародною асоціацією з вивчення болю (IASP, 1994), до складу якого такі параметри:
- загальний фізичний стан
- функціональна активність
- соціальна активність,
- здатність до самообслуговування
- комунікабельність, поведінка в сім’ї
- духовність
- задоволеність лікуванням
- плани на майбутнє
- сексуальні функції
- професійна діяльність
Для оцінки переносимості анальгетичної терапії враховують появу побічного ефекту, викликаного тим чи іншим препаратом (сонливість, сухість у роті, запаморочення, головний біль та ін.) і ступінь його вираженості за 3-х бальною шкалою:
0 – немає побічних ефектів,
1 – слабо виражений,
2 – помірно виражений,
3 – сильно виражений.
При цьому слід пам’ятати, що у хворих з поширеними формами пухлин можуть бути присутніми симптоми, схожі з побічною дією багатьох анальгетиків (нудота, сухість у роті, запаморочення, слабкість), тому важливо почати оцінку вихідного статусу до початку анальгетичною терапії або її корекції.
Останнім часом стало можливим об’єктивізувати рівень больових відчуттів за даними активності різних відділів мозку за допомогою позитронно-емісійної томографії. Але застосування цих методів в щоденній практиці обмежена через їх інвазивності і високу вартість.
На підставі даних діагностики встановлюється причина, тип, інтенсивність хронічного больового синдрому, локалізація болю, супутні ускладнення та можливі психічні порушення. На наступних етапах спостереження і терапії необхідно проводити повторну оцінку ефективності знеболювання. При цьому досягається максимальна індивідуалізація больового синдрому, відстежуються можливі побічні ефекти застосовуваних анальгетиків і динаміка стану пацієнта.
