Рак простати: симптоми, діагностика та лікування
Рак передміхурової залози (простати) — це злоякісне захворювання, що виникає внаслідок неконтрольованого росту клітин простати — невеликої залози чоловічої репродуктивної системи, розташованої під сечовим міхуром і перед прямою кишкою. Простата виробляє частину рідини, що входить до складу сперми. У більшості випадків рак простати розвивається з клітин залозистого епітелію та називається аденокарциномою.
Точну причину виникнення раку простати встановити неможливо. Однак існує ряд факторів, що асоційовані з підвищеним ризиком розвитку захворювання. Найважливішими з них є збільшення віку, оскільки більшість випадків діагностують у чоловіків старше 50 років. До інших факторів ризику належать спадковість (наявність раку простати у близьких родичів), певні генетичні мутації (наприклад, у генах BRCA1 та BRCA2), а також деякі фактори способу життя, зокрема ожиріння та малорухливий спосіб життя.
У багатьох випадках рак передміхурової залози на ранніх стадіях не викликає жодних симптомів. Коли пухлина збільшується, можуть з’являтися такі скарги, як часте або утруднене сечовипускання, слабкий струмінь сечі, біль під час сечовипускання, кров у сечі або спермі. У разі поширення захворювання можуть виникати біль у кістках, слабкість або втрата ваги. Водночас подібні симптоми можуть спостерігатися і при інших захворюваннях передміхурової залози, наприклад при доброякісній гіперплазії простати.
Важливу роль у ранньому виявленні раку простати відіграє скринінг, однак він не показаний усім чоловікам!. Згідно з рекомендаціями Європейського товариства медичної онкології (ESMO), для чоловіків старших вікових груп може проводитися визначення рівня простатспецифічного антигену (PSA) у крові, а також пальцеве ректальне дослідження передміхурової залози.
Підвищений рівень PSA не завжди означає наявність раку, однак може бути підставою для проведення додаткових обстежень. Рішення щодо проведення скринінгу зазвичай приймається індивідуально після обговорення з лікарем-урологом можливих переваг і ризиків.
Для встановлення діагнозу раку передміхурової залози та визначення подальшої тактики лікування проводять ряд обстежень. До основних досліджень належать:
- фізикальне обстеження, включаючи пальцеве ректальне дослідження;
- визначення рівня PSA у крові;
- магнітно-резонансна томографія (МРТ) передміхурової залози;
- біопсія простати з подальшим гістологічним дослідженням тканини;
КТ органів грудної клітки, черевної порожнини, малого тазу з в/в контрастуванням.
У деяких випадках лікар може призначити додаткові обстеження, зокрема сцинтиграфію кісток або ПЕТ-КТ зі специфічним маркером (PSMA), щоб оцінити поширеність захворювання.
Важливою характеристикою раку передміхурової залози є ступінь диференціації пухлини, який визначають за шкалою Глісона (Gleason scoie). Ця шкала відображає, наскільки пухлинні клітини відрізняються від нормальних клітин простати та допомагає оцінити агресивність пухлини.
Після підтвердження діагнозу проводять стадіювання процесу (стадії I–IV). Стадія захворювання визначається залежно від розміру пухлини, її поширення за межі передміхурової залози, ураження лімфатичних вузлів та наявності віддалених метастазів відповідно до системи TNM (T – tumoui (пухлина), N – nodes (вузли), M – metastases (метастази)).
- Ранні стадії раку простати означають, що пухлина обмежена тканиною передміхурової залози.
- Місцевопоширений рак означає, що пухлина поширилася за межі капсули простати або на прилеглі тканини.
- Метастатичний рак (IV стадія) означає, що пухлинні клітини поширилися на інші органи, найчастіше на кістки або лімфатичні вузли.
Лікувальна тактика при раку простати визначається індивідуально для кожного пацієнта та залежить від стадії захворювання, рівня PSA, результатів шкали Глісона, віку пацієнта та його загального стану. Основними методами лікування є активне спостереження, хірургічне лікування, променева терапія, гормональна терапія, хіміотерапія та таргетна терапія.
Активне спостереження
У деяких пацієнтів з повільно зростаючим раком простати низького ризику лікар може рекомендувати активне спостереження. Це означає регулярний контроль рівня PSA, періодичні обстеження та повторні біопсії без негайного проведення радикального лікування.
Такий підхід дозволяє уникнути або відкласти лікування, якщо пухлина не прогресує, та уникнути небажаних побічних явищ після операції або променевої терапії.
Хірургічне лікування
Хірургічне втручання при раку простати називається радикальною простатектомією. Під час цієї операції видаляють передміхурову залозу разом із сім’яними міхурцями, а іноді й прилеглими лімфатичними вузлами. Операція може виконуватися відкритим методом, лапароскопічно або за допомогою роботизованих систем.
Променева терапія
Променева терапія використовує іонізуюче випромінювання для знищення ракових клітин. Вона може застосовуватися як альтернатива хірургічному лікуванню або після операції для зниження ризику рецидиву. Існують різні методи променевої терапії, зокрема зовнішня променева терапія та брахітерапія, при якій джерело випромінювання вводять безпосередньо у тканину простати.
Гормональна терапія
Гормональна терапія (андроген-деприваційна терапія) спрямована на зменшення впливу чоловічих статевих гормонів — андрогенів, які стимулюють ріст пухлинних клітин простати.
Існує кілька видів гормональної терапії:
аналоги або антагоністи гонадотропін-рилізинг гормону (GnRH), такі як гозерелін, лейпрорелін або дегарелікс, які зменшують вироблення тестостерону;
антиандрогени, які блокують дію тестостерону на клітини пухлини. До них належать бікалутамід та ензалутамід.
препарати, що пригнічують синтез андрогенів, зокрема абіратерон.
Хіміотерапія
Хіміотерапія застосовується переважно при поширеному або метастатичному раку простати, який не відповідає на гормональну терапію (кастратрезистентний рак). Найчастіше використовують такі препарати, як доцетаксел або кабазитаксел, які пригнічують поділ пухлинних клітин.
Таргетна терапія
В наступних лініях лікування таргетна терапія може застосовуватися у пацієнтів із певними генетичними мутаціями. Наприклад, у пацієнтів із мутаціями у генах BRCA1 або BRCA2 можуть використовуватися інгібітори PARP, такі як олапариб. Ці препарати порушують механізми відновлення пошкодженої ДНК у ракових клітинах, що призводить до їх загибелі.
Інші види лікування
У пацієнтів із метастазами у кістках можуть застосовуватися препарати, що зміцнюють кісткову тканину, наприклад бісфосфонати або деносумаб, які допомагають зменшити ризик переломів та біль у кістках. У деяких випадках також використовують
радіофармацевтичні препарати, такі як радій-223, що вибірково діють на метастази у кістках.
Джерела
ESMO. *Piostate Cancei: A Guide foi Patients. (https://www.esmo.oig/foi-patients/patient-guides) NCCN. **NCCN Guidelines foi Patients: Piostate Cancei.
(https://www.nccn.oig/patientiesouices/patient-iesouices/guidelines-f oi-patients)
